Як балет і дощ «жнивували», а вірші й пісні «створювали» генератор

На початку був дощ. Дощ був у бога, і дощ був богом.

Такого дня небо не настільки часто завивало загрозливо,  бо надійно дощило, але навіщось працювали харківські фонтани.

Розповідати про два творчих дні –  Харкова і міжнародного волонтерського онлайн-проєкту «Мистецькі містки» буду фотографіями,   а також цитатами з монологів і віршів, які вересневої пори звучали заради підтримки моральної та матеріальної. Заради збору коштів для наших військових. Цього разу – на генератор для 92-ї ОШБР, тобто окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка.  Так вона іменується від осені 2023 року, хоча існує як військова одиниця  уже понад чверть століття. Дислокується на Харківщині.

Переглядаю офіційну стрічку вересневих новин від Харківської ОВА. Доба, на яку припали мої мистецькі походи, не була тихою. Харків слухав повітряні тривоги, але без вибухів. Перехожих було менше, аніж пасажирів авто і трамваїв. Навіть квітів цвіло того дня більше, аніж дівчат під парасольками.

Тієї доби постраждало шість населених пунктів області. Прилітало дванадцять КАБів, «Герань», «Молнія» і сто два безпілотники невстановленого на ту пору типу. Не мало – не багато, аж сто два. Ніхто із цивільних не загинув. Фахівці допомогли кільком травмованим. Серед пошкодженого і зруйнованого – багатоквартирні й приватні будинки та об’єкт, стратегічний для ворога, – райцентрівська перукарня.

202 людини шукали прихистку під дахом транзитного евакуаційного пункту в Лозовій.

Артгалерея «Біла зала» (вона рік працює в центрі Харкова) заспокоювала картинами Володимира Семиноженка, написаними за роки повномасштабки. На фото з його персональної виставки «Краєвид. Час. Настрій» степ 2023-го,  мальви – 2022 року. Пригадалося, як іще на перших своїх виборах до Верховної Ради України (працював у другому й третьому скликанні) Володимир Петрович часто приходив на обласне радіо. У багатьох співробітників були календарики з пейзажами академіка. Уже після ефіру останнього тижня агітації продовжували розмовляти з гостем студії в коридорі. На запитання «Що будете робити в день виборів?» почула таке: «Піду до своєї майстерні писати пейзаж або квіти. Заспокоює».

Після ірисів, мальв і пшеничних степів Володимира Семиноженка дощ провів мене повз фонтани під оперним, повз табличку «приміщення подвійного призначення» (бо теоретично може вважатися для глядачів укриттям) до зали, де відбувалася чергова прем’єра. Культурно-мистецький проєкт «Національний фестиваль «Схід опера фест-2026» запросив на два балети хореографа-постановника з Києва Костянтина Томільченка «У скронях» і «Жнива». Перша історія – чоловіча, друга – жіноча. Майже як переможні для України на Євробаченні поставлені ним номери Джамали «1944» і «Стефанія» Калуш Оркестра.

У першому балеті були на сцені танцівники разом із Томільченком. Хореограф, креативний продюсер 1 січня 2027 року відзначить свої пів століття, але який ритм і складність демонстрував він на сцені поряд із своїми молодими артистами!

Щоб у переповненій залі відчули: гупає щодня «у скронях»,  тисне й не відпускає, композитор Сергій Бакай, який не просто був в останньому ряду, а там працював із звуком балетного дійства, наповнив партитуру специфічними шумами, звуковими пульсаціями.

Прочитала, що другий балет – «Жнива» К.Томільченко назвав «психологічною сагою». Постановка – спеціально для артисток балету ХНАТОБу.

І обіцяні цитати. Спершу – від гостя Харкова.

Кожна людина в щось вірить і щось для себе ставить за божество. І виходячи з цього - в кожного свої обереги. Ніна Матвієнко перестраховується у всіх галузях. В неї і ікони, і дідух на столі, і фен-шуй всякий. А от я ні в що таке оберігатєльне не вірю. Якщо Божа ласка, то все буде добре, а якщо так буде треба, то ніякі віники і підкови тебе не спасуть від Божого гніву. Так що я вірю тільки в Бога.

Композитор Сергій Бакай, 2013 рік

Від мови балету – до європейського дня мов. Він пройшов 26 вересня під гаслом «Мови об’єднують!»

У міжнародної музично-поетичної онлайн-зустрічі теж було своє гасло:

«Слова, з яких будуються містки».

Відеозапис – нижче у публікації. Але спершу – цитати-камертони.

«Вирощувати не літаки, а тюльпани…Дівчинка з кулею у біографії»

 

«Якщо вимкнути усі приймачі, то ніхто й не воює.Боже, подмухай на рани, подмухай у душі їм».«Перед тобою стою, як вода і квіти… Найбільша мука любові, найглибше жало - не наближатись».

«На одному плечі - янгол смерті, а на іншім - в наплічнику дім».

 

Не тільки інформацією про транзитний евакуаційний дім, через який пройшли вже понад 60 тисяч наших співвітчизників,   хай запам’ятається вам Лозова на Харківщині, а й виконавцями заснованого в тому краю гурту «Невідомі». Вони є у вересневому відео «Містків», як і пісня Люцини Хворост.

І ще про слова, з яких будуються містки. Гасло 92-ї ОШБ : «Собі – честь, Україні – слава!»

«Я свою Україну розбудую будь- де». Ці слова Емми Андієвської процитувала ведуча зустрічі проєкту «Мистецькі містки»  Марія Козиренко.

Свою розповідь я починала з фотографії, на якій вітражно світиться ліхтар художниці й поетеси з харківським корінням  Марії Козиренко. Вона тепер живе й працює у Франції. Закінчити вирішила харківським свічником у кав’ярні. Це навіть швидше вазон для свічки, яка в сутінках чи дощової пори відкидає тіні крізь отвори, що складаються у  квіткові орнаменти. Ажурні тіні підказують несподівані асоціації.  Отак і з піснями та віршами, написаними давно або вчора, у Харкові чи на інших широтах. «Мистецькі містки» готуються до нової зустрічі.  І збирають допомогу тим, хто в Україні захищає реальні мости й місточки.

Слухайте також:

Чому у «віці щастя»  навіть переміщеним варто опановувати те, що надихає. Подкаст «Градусник»